„Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе” (Ів. 14, 21)
Ісус Христос у своїй останній проповіді говорить про любов: про любов Отця до Сина і про любов до Нього, Ісуса, яка є зберіганням Його заповіді.
Тим, які слухали Ісуса було не тяжко зрозуміти, що Його слова перегукуються відголос з Книги Мудрості: „Любов – це зберігання її законів” та „легко ті лицезрять – Мдрість – які люблять її”. Перш за все, слова про те, Христос з’явиться тим, хто її любить, знаходять свою старозавітну паралель в книзі Мудрості 1, 2, де говориться: „Ісус явиться тим, що йому не споневіряються”.
Зміст цього Слова, що пропонуємо, є: хто любить Сина Божого, є люблений Отцем та Сином, Який з’явиться йому.
„Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе” (Ів. 14,21)
Щоб Ісус об’явив себе, необхідно любити.
Неможливо уявити собі християнина, який немає цього динамізму, цієї наснаги любові в серці. Якщо батарейка годинника не заряджена, такий годинник не працює, не показує годину і можемо сказати, що це вже навіть не годинник. Подібно і християнин, що не намагається зажди любити, не заслуговує носити ім’я християнина.
Адже, всі заповіді Христа поміщаються в одній: в заповіді про любов до Бога і до свого ближнього, в якому необхідно бачити і любити Ісуса.
Любов – це не просто почуття: вона проявляється в конкретне вчинках, в служіння ближнім, особливо тим, що знаходяться поряд; починаючи з маленьких речей, із служіння найбільш смиренного.
Святий Шарль де Фуко говорив: „Коли ми кого-небудь любимо, ми дуже реально перебуваємо в ньому, живеться в ньому через любов: більше не живемо самі в собі, ми „відмовляємося” від себе, виходимо із власного „я””.
Саме завдяки любові в нас проникає Його світло, світло Ісуса, згідно Його обіцянки: „хто мене любить …. йому об’явлю себе”. Любов є джерелом світла: люблячи, ми осягаємо краще розуміння Бога, який є любов.
В результаті чого любимо ще більше та намагаємося зробити більш глибшими наші відносини з ближніми.
Це світло, це наповнене любов'ю пізнанням Бога - печать, доказ правдивої любові। Його можна відчути по-різному, тому що в кожному з нас світло приймає свій колір, відтінок। Однак має також спільні для всіх характеристики: він просвічує нас відносно волі Божої, дає нам мир, спокій та зажди нове розуміння Слова Божого. Є світлом ясним, що стимулює нас іти по дорозі нашого життя в спосіб завжди впевнений і вільний.
Коли негоди земного існування затьмарюють нам цей шлях, лишаючи нас впевненості; коли пітьма, можливо, навіть зупиняє нас – ці слова Євангелія нагадають нам про те, що світло запалюється любов’ю, і достатньо одного конкретного вчинку, зробленого з любові, навіть зовсім малого (молитва, посмішка, слово), щоб ми побачили проблиск світла і могли знову прямувати вперед.
Коли їдеш в ночі на велосипеді і зупиняєшся, ліхтар гасне, і ти занурюєшся в темряву. Але, варто знову почати крутити педалі – з’являється струм, і він знову запалюється, дозволяючи бачити дорогу.
Подібно є в житті: достатньо знову „включити” любов – правдиву любов, яка віддає, не чекаючи нічого взамін, - щоб до нас повернулася віра і надія.
К'яра Любіх
Слово Життя, травень 1999, опубліковане в Città Nuova, n. 4/1999, с 45.
