„Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде” (Мт. 10, 39).
Ці слова Ісуса Христа застановляють нас задуматися про два стани життя: про життя земне, яке ми будуємо на цьому світі, а також про життя духовне, яке дається нам Богом через Ісуса Христа, яке не закінчується смертю і яке ніхто не може відібрати.
Це означає, що у відношенні до особистого існування можна мати два підходи. Ми або прив’язані до земного життя, вважаючи його єдиним благом, і як наслідок чого, думаємо тільки про самих себе, про свої проблеми та про земні творіння. Тим самим закриваючись у своїй „шкаралупі”, установлюючи тільки своє „Я” та, в кінці, неминуче знаходимо смерть. Або ж робимо по-іншому: вірячи в те, що ми отримали від Бога більш глибоке та правдиве життя, маємо мужність жити, намагаючись бути достойними цього дару, - аж до самого самопожертвування свого життя, задля життя вічного.
„Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде” (Мт. 10, 39).
Промовляючи ці слова, Ісус думав про мучеництво. Ми, як християни повинні бути готовими, наслідуючи Учителя та залишаючись вірними Його Євангелію, втратити своє життя і навіть – якщо буде необхідно – померти мученицькою смертю. Таким чином, нам буде дане вічне життя через Ласку Божу. Ісус першим „втратив Своє життя” і віднайшов його у славі. Від заздалегідь попередив нас, щоб ми не боялися „тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть” (Мт. 10,28).
І сьогодні Він говорить до нас:
„Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде”.
Уважно читаючи Євангеліє, можна зауважити, що Ісус повертається до цієї думки близько шести разів, говорячи про важливість цього моменту і яке значення надає йому Він сам.
Але заклик Ісуса втратити власне життя означає не тільки заклик перенести, в крайньому випадку, мучеництво. В цьому – основний закон християнського життя.
Потрібно бути готовим відмовитися від вивищення себе в ідеал особистого життя, відмовитися від нашого егоїстичного прагнення незалежності. Якщо ми хочемо бути правдивими християнами, то повинні поставити в центр нашого існування Христа. А що саме треба Христові? Щоб ми любили один одного. Прийнявши для себе цю програму, ми, безумовно, втратимо самих себе і знайдемо правдиве життя.
Таке рішення не жити задля себе, звичайно, не означає – як може комусь здатися – пасивне та інертне ставлення до життя. Християнин завжди бере на себе важливі обов’язки та повністю усвідомлює обов’язки покладені на нього.
„Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде” (Мт. 10, 39).
Вже на цій землі ми переконуємося в тому, що дарування себе і діяльна любов сприяють зростанню в нас духовного життя. Якщо ми проведемо день в служінні іншим людям, якщо зуміємо перетворити працю кожного дня – навіть монотонну чи тяжку – в жест любові, то зазнаємо радості від відчуття великої самореалізації.
„Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде”
Наслідуючи заповіді Ісуса, основою яких є любов, ми – після швидкоплинного земного існування – осягнемо вічне життя.
Адже ми пам’ятаємо, яким буде суд Ісуса останнього дня. Він скаже тим, що стоять по праву руку: „Прийдіть, благословенні … бо я голодував, і ви дали мені їсти; … чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли” (Мт. 25, 34-36).
Для того, щоб прилучити нас до життя, яке ніколи не проминає, Господь буде дивитися виключно на нашу любов до ближнього та полічить зробленим для Нього все, те, що ми зробили для людей.
Як же застосувати в житті цей вислів? Як уже, сьогодні, втратити своє життя, щоб осягнути його?
Необхідно готуватися до великого, вирішального екзамену, для складання якого ми народжені.
Огляньмося навкруги та заповнимо свій день вчинками, вчиненими задля любові. Христос постає перед нами в наших дітях, в нашій дружині чи чоловікові, в співробітниках, товаришах і так далі. Давайте всім робити добро! Та не слід забувати про тих, про кого ми щодня дізнаємося із газет, телепрограм чи від знайомих… Будемо по-можливості робити що-небудь для всіх. Та коли наші можливості будуть здаватися нам вичерпаними, за цих людей можна буде ще помолитися. Має велике значення тільки любов.
К'яра Любіх
