01.08.10

Про Рух Фоколярів


В духовності К’яри Любіх можна виділити два ключові моменти. По-перше, у 1943 році, в розпал Другої Світової війни, їй відкрилось те, що можна жити кожним рядком Євангелія день за днем, незвичайно та інтенсивно. Цю просту і геніальну методику – вдумливе і молитовне читання Слова Божого, роздумування над ним в контексті сучасних проблем – вона запропонувала всім, і з того часу всі послідовники, заснованого нею руху, стараються відкривати Євангеліє, як закон для повсякденного життя. По-друге, К’яра не сумнівалася, що любов до ближнього – це сильне джерело духовного життя. Намагаючись виконати заповідь Христа „Щоб всі були одно…”, вона закликала своїх однодумців зберігати єдність всередині церковної громади, вести діалог з іншими конфесіями і релігіями, а також з тими, хто не має чітких релігійних переконань.
Тому спільноти фоколярів намагаються жити на взірець перших християн, „любити кожного поруч себе, як Христос його любить”, відкриваючись для спілкування і діалогу.
Служіння К’яри Любіх показує також, наскільки в ХХ-ХХI століттях збільшилася роль мирян у Церкві. Сьогодні, коли християнство втрачає свої позиції в секуляризованому світі, особливо важливий є „апостолят мирян”. К’ярі вдалося зробити акцент у своїм служінні на екуменічне свідчення про єдність християн. „В служінні головне не здобути нових членів для „своєї” Церкви, але бути свідком, бути християнином ”, підкреслювала К’яраю
Ідеалом Руху Фоколярів є прагнення до реалізації в житті молитви Ісуса Христа до Отця: „Щоб всі були одно…” (Ів. 17,21). Тому, Євангеліє – це книга, згідно якої можна жити кожний день.