„Я двері. Хто ввійде крізь мене – спасеться. Увійде він, вийде – і знайде пасовисько” (Ів. 10, 9)
Ісус виявляє себе тим, хто втілює в життя Божі обіцянки та очікування народу, історія якого, протягом усього часу, є позначена союз з зі своїм Богом, союзом ніколи не скасованим.
Образ дверей добре пояснюється іншим, подібним порівнянням, вжитим Христом: „Я – путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене” (Ів. 14, 6). Отже, Він є насправді дорогою та відчиненими дверима до Отця, до самого Бога.
„Я двері. Хто ввійде крізь мене – спасеться. Увійде він, вийде – і знайде пасовисько”
Яке конкретне значення в нашому житті мають ці слова?
В Євангелії є безліч є виражень, що перекликаються із фразою євангеліста Івана, але поміж іншими вибираємо саме цю, про „вузькі двері” через які потрібно намагатися пройти, щоб увійти в життя.
Чому саме цей вибір? Тому що саме це порівняння, як нам подається, більш за інші наближає нас до розуміння істини про Христа, яку Він сам говорить і краще з’ясовує, як у відповідності з цією істиною жити.
Коли Ісус стає широко відкритими дверима, абсолютно відкритими на Пресвяту Трійцю? В той момент, коли здавалося б двері Царства Небесного закриваються для нього, Він стає дверима Царства Небесного для всіх нас.
Ісус покинутий (Мк. 15, 34; Мт. 27, 46) є дверима через які відбувається досконалий обмін між Богом і людством: ставши нічим, об’єднує дітей в Отці. Через цю пустоту (отвір дверей) людина вступає в контакт з Богом і Бог з людиною.
Отже, Він є одночасно вузькими дверима та дверима широко відкритими, і в цьому ми можемо переконатися на досвіді.
„Я двері. Хто ввійде крізь мене – спасеться. Увійде він, вийде – і знайде пасовисько”
Ісус в момент свого залишення, став для нас доступом до Отця.
Його частка роботи є зроблена. Але для того, щоб ця велика ласка принесла нам користь, також кожен з нас повинен виконати свою маленьку частинку: підійти до тих дверей та перейти на іншу сторону. Як?
Коли розчарування застають нас зненацька, вражає не сподівана біль чи не щастя, чи хвороба, в якій ми не бачимо сенсу, ми завжди можемо згадувати про страждання Христа, який всі ці та багато інших випробовувань втілив в собі.
Так, Він є присутній в усьому, що спричинює біль. Кожний наш біль - є одним із імен покинутого Ісуса.
Спробуємо, отже, розпізнати Христа в усіх життєвих скрутностях, в тяжких обставинах, в усіх невідомостях, в нещастях особистих та інших, в терпіннях людства, що нас оточує. Це все є Він, тому що Він їх зробив своїми. Достатньо сказати до Нього з вірою: „Ти – мій Господь, - добро моє; немає нічого над тебе” (Псл. 14, 2). Достатньо зробити що-небудь реальне, щоб облегшити Його терпіння в бідних та нещасних людях, щоб пройти через двері на іншу сторону і там знайти радість ніколи не чувану, нову повноту життя.
К'яра Любіх
Слово життя, надруковане в Città Nuova, 25.3.1999, n.6, p.47.
