02.09.11

Слово життя вересень 2011

“А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся” (Лк. 15,32)

Це речення знаходиться в кінці притчі про блудного сина, яку, безумовно знаємо, та показує нам велич Божого милосердя. Дане речення закриває цілу главу Євангелія від Луки, в якому Ісус розказує інші дві притчі, щоб проілюструвати ту ж таки тему. Пам'ятаєте епізод про загублену вівцю, щоб знайти яку, господар, покидає інші дев'яносто дев'ять в пустелі?

І пам'ятайте розповідь про втрачену драхму, і радість жінки, яка, знайшовши її, кличе своїх друзів і сусідів, щоб вони раділи разом з нею?

“А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся” (Лк. 15,32)

Ці слова є запрошенням, яким Бог звертається до тебе, і до всіх християн, щоб радіти разом з ним, святкувати та розділити з ним його радість з приводу повернення грішника спочатку втраченого, а згодом віднайденого. Ці слова у притчі звернені від батька до старшого сина, який віддав йому все своє життя, але після важкого робочого дня, син, відмовляється увійти в будинок, де святкують повернення його брата.

Батько йде назустріч вірному синові, так само як він пішов на зустріч втраченому синові, і намагається переконати його. Але є видимим, контраст між почуттями батька та старшого сина: батько, зі своєю нескінченною любов’ю та великою радістю, хотів би, щоб всі її розділили; син, повний презирства і заздрості до брата, якого він не визнає. Говорячи про брата каже: «Це твій син, що проїв твій маєток».

Любов і радість батька через повернення сина, показують ще більше значення злоби іншого; злоби, яка проявляється в холодних стосунках та, можемо сказати, фальшивих з тим же батьком. Старшому синові важливою є праця, виконання своїх обов'язків, але він не любить свого батька, як син. Можемо сказати, він підкоряється йому як хазяїнові.

“А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся” (Лк. 15,32)

Цими словами Ісус засуджує небезпеку в яку також ти можеш впасти, а саме прожити життя, щоб бути людиною гідною похвали, побудованого на пошуку своєї власної досконалості, засуджуючи братів, менш здібних за тебе. Насправді, якщо ти «прив'язаний» до досконалості, формуєш себе самостійно, є самодостатній та повний захоплення самим собою. Робиш, подібно як син, що залишився вдома, який перераховує батькові свої заслуги: «Я служив тобі багато років й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї».

“А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся” (Лк. 15,32)

Цими словами Ісус йде проти поведінки, згідно якої відносини з Богом мали б базуватися тільки на основі дотримання заповідей. Але самого дотримання не достатньо. Також єврейська традиція є свідома цього.

У цій притчі Ісус відкриває божественну любов, показуючи, як Бог, який є Любов, робить перший крок на шляху до людини, незалежно від того чи вона заслуговує на це чи ні, але хоче, щоб людина відкрилася йому, для того, щоб встановити справжнє спілкування життя. Звичайно, як знаєте, найбільшою перешкодою до Бога-Любові є власне життя тих, які накопичують вчинки, дії, в той час як Бог хоче їхні серця.

“А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся” (Лк. 15,32)

Цими словами Ісус запрошує тебе мати по відношенню до грішника, ту ж безмірну любов, що Отець має до нього. Ісус закликає тебе не судити відповідно до нашого міри любові, яку Батько має до будь-якої людини. Запрошуючи старшого сина, щоб розділити з ним його радість від повернення втраченого сина, Отець просить також тебе зміну менталітету: ти повинен практично приймати як братів і сестер, також тих чоловіків і жінок, щодо яких маєш почуття презирства і зверхності. Це призведе у тебе справжню переміну, оскільки очистить тебе від переконаності, що ти є більш досконалий, допоможе уникнути релігійної нетерпимості та прийняти спасіння, що Ісус тобі добився, як чистий дар Божої Любові.

К'яра Любіх