Слово життя вересень 2011

“А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся” (Лк. 15,32)

Це речення знаходиться в кінці притчі про блудного сина, яку, безумовно знаємо, та показує нам велич Божого милосердя. Дане речення закриває цілу главу Євангелія від Луки, в якому Ісус розказує інші дві притчі, щоб проілюструвати ту ж таки тему. Пам'ятаєте епізод про загублену вівцю, щоб знайти яку, господар, покидає інші дев'яносто дев'ять в пустелі?

І пам'ятайте розповідь про втрачену драхму, і радість жінки, яка, знайшовши її, кличе своїх друзів і сусідів, щоб вони раділи разом з нею?

“А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся” (Лк. 15,32)

Ці слова є запрошенням, яким Бог звертається до тебе, і до всіх християн, щоб радіти разом з ним, святкувати та розділити з ним його радість з приводу повернення грішника спочатку втраченого, а згодом віднайденого. Ці слова у притчі звернені від батька до старшого сина, який віддав йому все своє життя, але після важкого робочого дня, син, відмовляється увійти в будинок, де святкують повернення його брата.

Батько йде назустріч вірному синові, так само як він пішов на зустріч втраченому синові, і намагається переконати його. Але є видимим, контраст між почуттями батька та старшого сина: батько, зі своєю нескінченною любов’ю та великою радістю, хотів би, щоб всі її розділили; син, повний презирства і заздрості до брата, якого він не визнає. Говорячи про брата каже: «Це твій син, що проїв твій маєток».

Любов і радість батька через повернення сина, показують ще більше значення злоби іншого; злоби, яка проявляється в холодних стосунках та, можемо сказати, фальшивих з тим же батьком. Старшому синові важливою є праця, виконання своїх обов'язків, але він не любить свого батька, як син. Можемо сказати, він підкоряється йому як хазяїнові.

“А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся” (Лк. 15,32)

Цими словами Ісус засуджує небезпеку в яку також ти можеш впасти, а саме прожити життя, щоб бути людиною гідною похвали, побудованого на пошуку своєї власної досконалості, засуджуючи братів, менш здібних за тебе. Насправді, якщо ти «прив'язаний» до досконалості, формуєш себе самостійно, є самодостатній та повний захоплення самим собою. Робиш, подібно як син, що залишився вдома, який перераховує батькові свої заслуги: «Я служив тобі багато років й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї».

“А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся” (Лк. 15,32)

Цими словами Ісус йде проти поведінки, згідно якої відносини з Богом мали б базуватися тільки на основі дотримання заповідей. Але самого дотримання не достатньо. Також єврейська традиція є свідома цього.

У цій притчі Ісус відкриває божественну любов, показуючи, як Бог, який є Любов, робить перший крок на шляху до людини, незалежно від того чи вона заслуговує на це чи ні, але хоче, щоб людина відкрилася йому, для того, щоб встановити справжнє спілкування життя. Звичайно, як знаєте, найбільшою перешкодою до Бога-Любові є власне життя тих, які накопичують вчинки, дії, в той час як Бог хоче їхні серця.

“А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся” (Лк. 15,32)

Цими словами Ісус запрошує тебе мати по відношенню до грішника, ту ж безмірну любов, що Отець має до нього. Ісус закликає тебе не судити відповідно до нашого міри любові, яку Батько має до будь-якої людини. Запрошуючи старшого сина, щоб розділити з ним його радість від повернення втраченого сина, Отець просить також тебе зміну менталітету: ти повинен практично приймати як братів і сестер, також тих чоловіків і жінок, щодо яких маєш почуття презирства і зверхності. Це призведе у тебе справжню переміну, оскільки очистить тебе від переконаності, що ти є більш досконалий, допоможе уникнути релігійної нетерпимості та прийняти спасіння, що Ісус тобі добився, як чистий дар Божої Любові.

К'яра Любіх

Слово життя липень 2011

«Чувайте і моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне» (Мт. 26, 41).

Ці слова, якими Ісус, під час агонії в Гетсиманському саду, звернувся до Петра, Якова та Івана, коли бачив їх, переможеними сном. Він узяв з собою цих трьох апостолів – тих самих, які були також свідками Його переображення на горі Тавор - щоб вони були поруч з ним в цей важкий момент, і підготували себе в молитві разом з Ним, оскільки те, що мало статися було б важким випробуванням також і для них.

«Чувайте і моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне»

Ці слова - прочитані у світлі обставин, у яких вони були сказані –перше ніж рекомендація Ісуса Своїм учням, необхідно побачити в них відображення Його стану душі, тобто способу, яким Він готувався до випробовування. Супроти неминучих страстей, Він молиться усіма силами свого духу, бореться зі страхом і жахом смерті, віддається любові Отця, щоб бути вірним до кінця Його волі та допомагає своїм апостолам зробити те ж саме.

Ісус тут показується як модель для тих, хто повинен зустрітися з випробуваннями і в той же час, братом, який є поруч в цей важкий час.

«Чувайте і моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне» Заклик до пильності часто зустрічаємо у словах Ісуса. Бути пильними для Нього означає, ніколи не дати себе перемогти духовною сплячкою, тримати себе завжди готовим до зустрічі з волею Божою, навчитися пізнати знаки у повсякденному житті, особливо вміти прочитати труднощі і страждання у світлі Божої любові.

Пильність є невіддільною від молитви, тому що молитва є необхідною, щоб перемогти випробування. Природна слабкість людини («слабкість плоті») може бути подолана шляхом сили, що походить від Святого Духа.

«Чувайте і моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне»

Отже, як жити Слово Життя цього місяця?

Також ми повинні пам’ятати про зустріч із випробовуванням: маленьким чи великим, які зустрічаються щодня. Нормальні випробовуванням, з якими християнин не може одного або іншого дня не зустрітися. Отже, першою умовою, щоб перебороти випробовування, кожне випробовування – застерігає нас Ісус, - є пильність. Йдеться про здатність розпізнання, усвідомлення, що випробовування допускаються Богом не тому, щоб ми впали духом, а тому, щоб долаючи їх, зросли духовно.

І в той час ми повинні молитися। Молитва є необхідною, тому що дві спокуси, яким ми найбільш піддані в ці моменти: з одного боку, самовпевненість подолати їх самостійно; з іншого - протилежне почуття, тобто страх не подолати їх, так ніби випробовування перевершують наші сили. Ісус, проте, запевняє, що Небесний Отець не залишить нас без сили Святого Духа, якщо будемо пильними і попросимо у нього про це з вірою.

Слово життя червень 2011

Не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале (Рм. 12, 2).

Знаходимося в другій частині листа апостола Павла до римлян, де апостол описує християнський спосіб життя, як вираження нового життя, істинної любові, справжньої радості, правдивої свободи, якими нас обдарував Христос. Це все є християнське життя, як новий спосіб підійти, зі світлом і силою Святого Духа, до різних завдань і проблем, з якими ми можемо зустрітися.

У цьому вірші, тісно пов'язаному з попереднім, апостолом пояснює мету та глибокі відносини, які повинні характеризувати кожну нашу поведінку: зробити наше життя похвалою Богові, актом любові в часі, в постійному пошуку його волі, того, що йому є найприємніше.

Не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале.

Очевидно, що чинити волю Божу, необхідно насамперед пізнати її. Але, апостол дає зрозуміти, що це не є легко. Не можливо досконало пізнати волю Божу без особливого світла, яке допомагає нам розрізняти в різних ситуаціях те, що Бог хоче від нас, уникаючи помилок та ілюзій, в які можемо легко впасти.

Йдеться про дар Святого Духа, який називається «проникливість» і, що є необхідне для утвердження в нас справжнього християнського менталітету.

Не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале.

Але, як осягнути та розвивати в нас цей великий дар? Без сумніву, це вимагає від нас доброго знання християнської доктрини. Але не тільки. Як підказує нам апостол, це є, насамперед, питання життя, питання великодушності, прагнення жити згідно слів Ісуса, відкинувши геть страхи, невизначеності та посередні розрахунки. Це є питанням готовності та рішучості чинити волю Божу. Це і є дорогою, щоб осягнути світло Святого Духа та сформувати новий менталітет, який для цього необхідно.

Не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале.

Як ми житимемо Слово Життя цього місяця? Намагаючись заслужити також це світло, яке є необхідним, щоб чинити досконало волю Божу.

Ми пропонуємо, отже, завжди пізнати краще його волю так, як є виражено в Його Слові, у вченні Церкви, в обов'язках нашої держави і так далі.

Але, насамперед, зосередимося на житті, оскільки, як ми тільки що бачили, з життя, з любові походить правдиве світло. Ісус виявляє себе тим, хто його любить, втілюючи в життя його заповіді (пор. Ів. 14:21).

Намагаймося чинити волю Божу, як найкращий дарунок, що йому можемо подарувати. І це буде йому приємно не тільки через любов, яку можемо виразити, але через світло і плоди християнського відродження, що зродиться навколо нас.

К'яра Любіх

Беатифікація Івана Павла II

Уже відбулася беатифікація Папи Римського Івана Павла II. Разом з усією Церквою ми є переповненні величезною радістю та глибокою вдячністю. Радість і вдячність за дар, який зробила Церква, визнавши святість цього великого Папи, яка виразилася в його житті, цілковито присвячене, до останнього моменту, для Бога і для людей.
Продовжує вражати надзвичайне багатство його вчення, а також визнання, що викликає нескінченність його свідчення любові до християн, до віруючих інших релігій, та до людей без релігійної віри.
Саме він, з нагоди 25-річчя свого понтифікату, відкрив джерело, з якого все витікало: таємницю інтимного стосунку, що його - як наступника Петра - пов'язував з Ісусом: «25 років тому я відчув в особливий спосіб Божественне милосердя. Христос сказав також і мені, як одного разу Петрові: «Любиш ти мене більше, як ці». Щодня відбувається в моєму серці цей самий діалог між Ісусом і Петром. У дусі, зосереджую увагу на доброзичливому погляді воскреслого Христа. Він, знаючи про мою людську слабкість, надихає мене відповісти з довірою, як Петро: «Господи, Ти знаєш все, ти знаєш, що я люблю тебе» [1].
Сьогодні ця церковна подія дозволяє проникнути у вимір «більше», яке Іван Павло II прожив кожного дня з героїзмом.
Разом з усіма іншими Рухами, ми відчували також особливу любов Івана Павла II у визнанні ролі, яку дані рухи виконують у Церкві, як вираз його Марійського виміру. Вже в 1987, виступаючи перед Римською курією, Папа підкреслив важливість цього виміру: «Церква живе цією автентичною «марійською формою», цим «марійським виміром» (...) Непорочна Діва Марія передує кожного і, звичайно, Петра та апостолів (...). Зв'язок між цими двома аспектами Церкви, марійським та петровим, є тісним, глибоким і взаємодоповнюючим, хоча й перший передує як в задумі Бога, так і в часі, а також є вищим та багатшим на особисті на спільнотні вказівки (...)» [2].
Відкриття дверей на новину, викликану Святим Духом під час історичної зустрічі церковних рухів і нових спільнот напередодні П'ятидесятниці 1998 на площі Святого Петра, Святіший Отець Іван Павло II визнав, що два аспекти «є єдиносущі у встановленні Церкви та сприяють (...) для його життя, оновлення та освячення народу Божого» [3].
Поза великими громадськими заходами, К'яра Любих була пов'язана з цим великим Папою глибокими і особистими відносинами: приватні зустрічі, надані часто під час запрошення на обід, його присутність на багатьох громадських заходах Руху, особисті листи і телефонні дзвінки в особливих випадках, є «віхами в історії нашого руху», спонукали К'яру так виразитися у 2005 році, у момент його смерті: «Його святість. Я також можу дати свідчення особисто»[4]. «Ставався «нічим», змушуючи нас відчути, після зустрічей з ним, сильне особисте єднання з Богом. Папа, отже, тебе вів до Бога, як справжній посередник, який зникає, коли досяг мети» [5]. «Залишаєшся здивованим та з глибокою супроти такої великої любові і в той же час, ми є вдячні Богові за те, що змогли бути поруч з ним, щоб дати руку допомоги, як діти і «сестра», як він хотів назвати мене в одному з останніх своїх листів» [6].
«Історія Руху Фоколярів – писала в той момент К'яра - це, в останні 27 років, підтвердження того «більше» любові, яка таїлася в серці Івана Павла II. Це його «більше» любові покликала наше, через що Папа увійшов у найбільш потаємні куточки серця, кожного із членів Руху. Тому буде тяжко передати звичайними словами, тим чим Він був для нас» [7].
Як можна забути візит Папи, 19 серпня 1984 року, в центрі Рух у Рокка ді Папа? З цієї нагоди він виразно визнав в духовному досвіді К'яри , присутність харизми, і сказав: «В історії Церкви існували різні види радикалізму любові. (...) Існує ваш радикалізм любові, К'яри, Фоколяринів. (...) Любов відкриває дорогу. Бажаю, що ця дорога, завдяки вам, буде для Церкви, більш відкритою!» [8]
Як не згадати деякі з його висловів по відношенню до нас? Під час свого виступу на Святі родин у Римі, 3 травня 1981 року, Папа сказав: «Ваша духовність є відкритою, позитивною, оптимістичною, ясною, яка захоплює ... Ви також захопили Папу ... Я сказав, що бажаю вам бути Церквою. Тепер я хочу сказати, що я бажаю Церкві бути вами» [9]. І в 1983 році, 20 березня, під час Дня «Нове людство», «Багато разів, коли мені сумно, мені приходить на думку ... «Фоколярини». І знаходжу розраду, велику втіху» [10].
Під час своїх численних подорожей в кожний куточок світу, де він став паломником, призвичаївся визнавати наш «народ фоколяринів», як він їх називав, знаходячи - як колись сказав К'ярі - опору і підтримку.
У час свого понтифікату, ми часто відчували особливу любов зі свого боку, глибину свого батьківського погляду і майже свою перевагу. Ми з вдячністю згадуємо теплу прихильність проявлену до К'яри та багатьом з нас у різних випадках, але також і його визначальну роль у визнанні харизми, дарованої Богом для Церкви і людства через К'яру.
Одним з аспектів особливої духовної гармонії між К'ярою та Іваном Павлом II може розпізнати у відчутті та прожитті Церкви як спільнота, вираження любові Бога до всіх людей. Звідси пропозиція, виражене в його апостольському листі На початку нового тисячоліття для Церкви третього тисячоліття: жити духовність сопричастя, донести воскреслого Ісуса в серце світу [11].
І так, в цей момент коли святкуємо з великою радістю, беатифікацію Івана Павла II, ним та К'ярою в один голос, чуємося покликані до життя повноту духовності, яку Бог нам подарував.
Марія Воче

[1] Giovanni Paolo II – Omelia per il XXV anniversario di pontificato – 16.10.2003
[2] Ai cardinali e ai prelati della curia romana – 22.12.1987
[3] Giovanni Paolo II – Ai movimenti ecclesiali e alle nuove comunità – 30.5.1998
[4] Chiara Lubich – Un di più d’amore – Città Nuova 2005/7 pag 10 segg
[5] Mariapoli n. 4-5/2005
[6] Chiara Lubich – Un di più d’amore – cit.
[7] Chiara Lubich – Un di più d’amore – cit.
[8] Discorso di Giovanni Poalo II ai membri del movimento dei Focolari – 19.8.1984
[9] Discorso di Giovanni Paolo II ai coniugi partecipanti al convegno “Sulla famiglia e l’amore” – 3.5.1981 (espressione non citata nel discorso pubblicato)
[10] Discorso di Giovanni Paolo II ai partecipanti al convegno internazionale del «Movimento Umanità Nuova» – 20.3.1983 (espressione non citata nel discorso pubblicato)
[11] Cfr Novo millennio ineunte n.43