Уже відбулася беатифікація Папи Римського Івана Павла II. Разом з усією Церквою ми є переповненні величезною радістю та глибокою вдячністю. Радість і вдячність за дар, який зробила Церква, визнавши святість цього великого Папи, яка виразилася в його житті, цілковито присвячене, до останнього моменту, для Бога і для людей.
Продовжує вражати надзвичайне багатство його вчення, а також визнання, що викликає нескінченність його свідчення любові до християн, до віруючих інших релігій, та до людей без релігійної віри.
Саме він, з нагоди 25-річчя свого понтифікату, відкрив джерело, з якого все витікало: таємницю інтимного стосунку, що його - як наступника Петра - пов'язував з Ісусом: «25 років тому я відчув в особливий спосіб Божественне милосердя. Христос сказав також і мені, як одного разу Петрові: «Любиш ти мене більше, як ці». Щодня відбувається в моєму серці цей самий діалог між Ісусом і Петром. У дусі, зосереджую увагу на доброзичливому погляді воскреслого Христа. Він, знаючи про мою людську слабкість, надихає мене відповісти з довірою, як Петро: «Господи, Ти знаєш все, ти знаєш, що я люблю тебе» [1].
Сьогодні ця церковна подія дозволяє проникнути у вимір «більше», яке Іван Павло II прожив кожного дня з героїзмом.
Разом з усіма іншими Рухами, ми відчували також особливу любов Івана Павла II у визнанні ролі, яку дані рухи виконують у Церкві, як вираз його Марійського виміру. Вже в 1987, виступаючи перед Римською курією, Папа підкреслив важливість цього виміру: «Церква живе цією автентичною «марійською формою», цим «марійським виміром» (...) Непорочна Діва Марія передує кожного і, звичайно, Петра та апостолів (...). Зв'язок між цими двома аспектами Церкви, марійським та петровим, є тісним, глибоким і взаємодоповнюючим, хоча й перший передує як в задумі Бога, так і в часі, а також є вищим та багатшим на особисті на спільнотні вказівки (...)» [2].
Відкриття дверей на новину, викликану Святим Духом під час історичної зустрічі церковних рухів і нових спільнот напередодні П'ятидесятниці 1998 на площі Святого Петра, Святіший Отець Іван Павло II визнав, що два аспекти «є єдиносущі у встановленні Церкви та сприяють (...) для його життя, оновлення та освячення народу Божого» [3].
Поза великими громадськими заходами, К'яра Любих була пов'язана з цим великим Папою глибокими і особистими відносинами: приватні зустрічі, надані часто під час запрошення на обід, його присутність на багатьох громадських заходах Руху, особисті листи і телефонні дзвінки в особливих випадках, є «віхами в історії нашого руху», спонукали К'яру так виразитися у 2005 році, у момент його смерті: «Його святість. Я також можу дати свідчення особисто»[4]. «Ставався «нічим», змушуючи нас відчути, після зустрічей з ним, сильне особисте єднання з Богом. Папа, отже, тебе вів до Бога, як справжній посередник, який зникає, коли досяг мети» [5]. «Залишаєшся здивованим та з глибокою супроти такої великої любові і в той же час, ми є вдячні Богові за те, що змогли бути поруч з ним, щоб дати руку допомоги, як діти і «сестра», як він хотів назвати мене в одному з останніх своїх листів» [6].
«Історія Руху Фоколярів – писала в той момент К'яра - це, в останні 27 років, підтвердження того «більше» любові, яка таїлася в серці Івана Павла II. Це його «більше» любові покликала наше, через що Папа увійшов у найбільш потаємні куточки серця, кожного із членів Руху. Тому буде тяжко передати звичайними словами, тим чим Він був для нас» [7].
Як можна забути візит Папи, 19 серпня 1984 року, в центрі Рух у Рокка ді Папа? З цієї нагоди він виразно визнав в духовному досвіді К'яри , присутність харизми, і сказав: «В історії Церкви існували різні види радикалізму любові. (...) Існує ваш радикалізм любові, К'яри, Фоколяринів. (...) Любов відкриває дорогу. Бажаю, що ця дорога, завдяки вам, буде для Церкви, більш відкритою!» [8]
Як не згадати деякі з його висловів по відношенню до нас? Під час свого виступу на Святі родин у Римі, 3 травня 1981 року, Папа сказав: «Ваша духовність є відкритою, позитивною, оптимістичною, ясною, яка захоплює ... Ви також захопили Папу ... Я сказав, що бажаю вам бути Церквою. Тепер я хочу сказати, що я бажаю Церкві бути вами» [9]. І в 1983 році, 20 березня, під час Дня «Нове людство», «Багато разів, коли мені сумно, мені приходить на думку ... «Фоколярини». І знаходжу розраду, велику втіху» [10].
Під час своїх численних подорожей в кожний куточок світу, де він став паломником, призвичаївся визнавати наш «народ фоколяринів», як він їх називав, знаходячи - як колись сказав К'ярі - опору і підтримку.
У час свого понтифікату, ми часто відчували особливу любов зі свого боку, глибину свого батьківського погляду і майже свою перевагу. Ми з вдячністю згадуємо теплу прихильність проявлену до К'яри та багатьом з нас у різних випадках, але також і його визначальну роль у визнанні харизми, дарованої Богом для Церкви і людства через К'яру.
Одним з аспектів особливої духовної гармонії між К'ярою та Іваном Павлом II може розпізнати у відчутті та прожитті Церкви як спільнота, вираження любові Бога до всіх людей. Звідси пропозиція, виражене в його апостольському листі На початку нового тисячоліття для Церкви третього тисячоліття: жити духовність сопричастя, донести воскреслого Ісуса в серце світу [11].
І так, в цей момент коли святкуємо з великою радістю, беатифікацію Івана Павла II, ним та К'ярою в один голос, чуємося покликані до життя повноту духовності, яку Бог нам подарував.
Марія Воче
[1] Giovanni Paolo II – Omelia per il XXV anniversario di pontificato – 16.10.2003Продовжує вражати надзвичайне багатство його вчення, а також визнання, що викликає нескінченність його свідчення любові до християн, до віруючих інших релігій, та до людей без релігійної віри.
Саме він, з нагоди 25-річчя свого понтифікату, відкрив джерело, з якого все витікало: таємницю інтимного стосунку, що його - як наступника Петра - пов'язував з Ісусом: «25 років тому я відчув в особливий спосіб Божественне милосердя. Христос сказав також і мені, як одного разу Петрові: «Любиш ти мене більше, як ці». Щодня відбувається в моєму серці цей самий діалог між Ісусом і Петром. У дусі, зосереджую увагу на доброзичливому погляді воскреслого Христа. Він, знаючи про мою людську слабкість, надихає мене відповісти з довірою, як Петро: «Господи, Ти знаєш все, ти знаєш, що я люблю тебе» [1].
Сьогодні ця церковна подія дозволяє проникнути у вимір «більше», яке Іван Павло II прожив кожного дня з героїзмом.
Разом з усіма іншими Рухами, ми відчували також особливу любов Івана Павла II у визнанні ролі, яку дані рухи виконують у Церкві, як вираз його Марійського виміру. Вже в 1987, виступаючи перед Римською курією, Папа підкреслив важливість цього виміру: «Церква живе цією автентичною «марійською формою», цим «марійським виміром» (...) Непорочна Діва Марія передує кожного і, звичайно, Петра та апостолів (...). Зв'язок між цими двома аспектами Церкви, марійським та петровим, є тісним, глибоким і взаємодоповнюючим, хоча й перший передує як в задумі Бога, так і в часі, а також є вищим та багатшим на особисті на спільнотні вказівки (...)» [2].
Відкриття дверей на новину, викликану Святим Духом під час історичної зустрічі церковних рухів і нових спільнот напередодні П'ятидесятниці 1998 на площі Святого Петра, Святіший Отець Іван Павло II визнав, що два аспекти «є єдиносущі у встановленні Церкви та сприяють (...) для його життя, оновлення та освячення народу Божого» [3].
Поза великими громадськими заходами, К'яра Любих була пов'язана з цим великим Папою глибокими і особистими відносинами: приватні зустрічі, надані часто під час запрошення на обід, його присутність на багатьох громадських заходах Руху, особисті листи і телефонні дзвінки в особливих випадках, є «віхами в історії нашого руху», спонукали К'яру так виразитися у 2005 році, у момент його смерті: «Його святість. Я також можу дати свідчення особисто»[4]. «Ставався «нічим», змушуючи нас відчути, після зустрічей з ним, сильне особисте єднання з Богом. Папа, отже, тебе вів до Бога, як справжній посередник, який зникає, коли досяг мети» [5]. «Залишаєшся здивованим та з глибокою супроти такої великої любові і в той же час, ми є вдячні Богові за те, що змогли бути поруч з ним, щоб дати руку допомоги, як діти і «сестра», як він хотів назвати мене в одному з останніх своїх листів» [6].
«Історія Руху Фоколярів – писала в той момент К'яра - це, в останні 27 років, підтвердження того «більше» любові, яка таїлася в серці Івана Павла II. Це його «більше» любові покликала наше, через що Папа увійшов у найбільш потаємні куточки серця, кожного із членів Руху. Тому буде тяжко передати звичайними словами, тим чим Він був для нас» [7].
Як можна забути візит Папи, 19 серпня 1984 року, в центрі Рух у Рокка ді Папа? З цієї нагоди він виразно визнав в духовному досвіді К'яри , присутність харизми, і сказав: «В історії Церкви існували різні види радикалізму любові. (...) Існує ваш радикалізм любові, К'яри, Фоколяринів. (...) Любов відкриває дорогу. Бажаю, що ця дорога, завдяки вам, буде для Церкви, більш відкритою!» [8]
Як не згадати деякі з його висловів по відношенню до нас? Під час свого виступу на Святі родин у Римі, 3 травня 1981 року, Папа сказав: «Ваша духовність є відкритою, позитивною, оптимістичною, ясною, яка захоплює ... Ви також захопили Папу ... Я сказав, що бажаю вам бути Церквою. Тепер я хочу сказати, що я бажаю Церкві бути вами» [9]. І в 1983 році, 20 березня, під час Дня «Нове людство», «Багато разів, коли мені сумно, мені приходить на думку ... «Фоколярини». І знаходжу розраду, велику втіху» [10].
Під час своїх численних подорожей в кожний куточок світу, де він став паломником, призвичаївся визнавати наш «народ фоколяринів», як він їх називав, знаходячи - як колись сказав К'ярі - опору і підтримку.
У час свого понтифікату, ми часто відчували особливу любов зі свого боку, глибину свого батьківського погляду і майже свою перевагу. Ми з вдячністю згадуємо теплу прихильність проявлену до К'яри та багатьом з нас у різних випадках, але також і його визначальну роль у визнанні харизми, дарованої Богом для Церкви і людства через К'яру.
Одним з аспектів особливої духовної гармонії між К'ярою та Іваном Павлом II може розпізнати у відчутті та прожитті Церкви як спільнота, вираження любові Бога до всіх людей. Звідси пропозиція, виражене в його апостольському листі На початку нового тисячоліття для Церкви третього тисячоліття: жити духовність сопричастя, донести воскреслого Ісуса в серце світу [11].
І так, в цей момент коли святкуємо з великою радістю, беатифікацію Івана Павла II, ним та К'ярою в один голос, чуємося покликані до життя повноту духовності, яку Бог нам подарував.
Марія Воче
[2] Ai cardinali e ai prelati della curia romana – 22.12.1987
[3] Giovanni Paolo II – Ai movimenti ecclesiali e alle nuove comunità – 30.5.1998
[4] Chiara Lubich – Un di più d’amore – Città Nuova 2005/7 pag 10 segg
[5] Mariapoli n. 4-5/2005
[6] Chiara Lubich – Un di più d’amore – cit.
[7] Chiara Lubich – Un di più d’amore – cit.
[8] Discorso di Giovanni Poalo II ai membri del movimento dei Focolari – 19.8.1984
[9] Discorso di Giovanni Paolo II ai coniugi partecipanti al convegno “Sulla famiglia e l’amore” – 3.5.1981 (espressione non citata nel discorso pubblicato)
[10] Discorso di Giovanni Paolo II ai partecipanti al convegno internazionale del «Movimento Umanità Nuova» – 20.3.1983 (espressione non citata nel discorso pubblicato)
[11] Cfr Novo millennio ineunte n.43
Немає коментарів:
Дописати коментар