Жіноча революція

Через три роки по смерті К'яри Любіх, побачила світ перша її біографія, написана Армандо Toрнo для видавництва «Нове місто». Книга, яка свідомо вибирає не агіографічний тон, щоб описати одне з самих незвичайних життів ХХ століття. Проста розповідь, побудована за допомогою свідчень чоловіків і жінок, які були дуже близько до засновниці Руху Фоколярів. Історія, яка навмисно ставить на один рівень людську історію та містичний досвід К'яри, признаючи, таким чином, її конфіденційний характер, її здатність бути в центрі всього, але в той самий час зникнути як особистість.

Мені довелося зустрітися з нею особисто один раз, 8 березня кілька років тому у палаці президента республіки, куди вона прийшла, щоб отримати важливу нагороду з рук президента Італійської Республіки. Вона увійшла з посмішкою, як завжди, без жодної турботи, що присутні не впізнають її та не віддадуть їй належної честі. Мені, що пішла їй назустріч зворушеною, вона подарувала ніжну посмішку та відмовилася від всіх моїх спроб, повідомити відповідальних за церемонію, хто саме прийшов.

Біографія зберігає цю скромну поведінку, глибоко доступну для контакту з людиною, але абсолютно байдужою до слави й уваги, якої вона заслуговує. Настільки, що розуміється важливість К'яри в історії ХХ століття з порівняльної історії, дуже добре зробленої, яка знаходиться у додатку до книги та дає уяву про багатство форм організацій, які вона створила всередині католицького світу, її незвичайної здатності створювати моменти зустрічі і діалогу з представниками та віруючими інших релігій та духовної плідності, що ознаменувало її внутрішнє життя.

Плідність, яку завжди поділяла зі своїми найближчими сестрами і братами, а згодом з усіма, хто показував готовність слухати, знаючи, що час, в якому жила, вимагав негайного діяння, оскільки вона, інструмент Ісуса, осягнула розуміння просвіщення Святого Духа. Освітлення, які виникали від безперервного читання Священного Писання: «Кожного разу, коли К'яра відкривала Євангеліє, виявляла глибину слів про вічне життя, які ніколи ще не знаходила».

Таким чином, К'яра достроково передбачила те, що згодом віднайде католицька культура: вхід до духовної мови слова "любов", яке до певного часу обмежувалося тільки мирськими розмовами; ідея духовної єдності, яка перетворюється у пристрасну форму діалогу між релігіями та у відповідь на «культурну ніч» людства. Не турбуючись ніколи, що не буде згадано її роль, як починателя.

Пропозиція нової євангелізації, згідно її слів «не означає тільки, що світ є мирським» не має потреби в цьому, але що «євангелізація має бути здійсненою по-новому». І на пошук цього нового способу, присвятила всі свої сили: зустрічі, навіть, здавалося б незначні, завдяки їй стають новими шляхами та новими проектами, розширюючи при цьому способи залучення до її ідеалу: «святість є доступною кожному». Її рух відкривається на всі напрямки, з універсальним баченням, звертаючи особливу увагу на культуру і засоби масової інформації, в той час як її внутрішнє життя дає новий імпульс до богословських студій.

Але, звичайно, сильний аспект новизни, який відзначив її історію є саме бути жінкою, жінкою, яка ставить сильний жіночий акцент на кожній своїй справі. Достатньо згадати найбільш відому назву руху, який вона заснувала (офіційно Діло Марії), що нагадує домашнє вогнище, фоколяре, традиційно жіноче місце. Вона починає оточувати себе жінками, які зуміють згодом відкритися на необхідну присутність чоловіків, та дає припис, що очолювати рух буде завжди жінка.

Також духовність Діла Марії приймає жіночі форми, репрезентуючи містичну присутність Марії в Церкві. Таким чином, своїм незвичайний досвідом, К'яра – що говорить на засіданнях єпископів, яку слухають Римські Архієреї, яку зустрічають з почестями глави держави, країн які вона відвідує – реалізує те, чого вимагає епоха також від Церкви: визнати важливість ролі жінки.

Але його вона отримує без захисту даних прав, без ніякої різкості. Його отримує показуючи, що заслуговує на те право, яке їй визнається подібно, як це було з великими святими в історії Церкви. Її значення в католицизмі ХХ століття є також пробою жіночої революції здійсненої в тиші і скромності. Залишається завдання взяти це до відома.

Римський оглядач, 25 березня 2011