“Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю” (Мт. 22,37).
Дискусія про те, яка ж перша між іншими заповідями Святого Письма, була класичною темою, яку рабинські школи ставили перед собою за часів Ісуса Христа. Ісус, який вважався вчителем, не ухиляється від питання, яке йому поставили щодо цього: «Котра є найбільша заповідь у законі?». Він відповів в оригінальний спосіб, поєднуючи любов до Бога і любов до ближнього. Його учні ніколи не можуть розділити ці дві любові, як у дереві не можуть бути відділені корінь від крона: чим більше любиться Бога, тим більше посилюється любов до наших братів і сестер; більше любиться братів і сестер, більше поглиблюється любов до Бога.
Ісус знає, як ніхто інший, хто насправді є Бог, якого повинні любити і знає, як повинен бути любленим: це є його Отець й наш Отець, його Бог і наш Бог (пор. Ів 20, 17). Це є Бог, який любить особисто кожну людину; любить мене, любить тебе: Він є моїм Богом, твоїм Богом («люби Господа, Бога твого»).
І ми можемо любити Його, бо Він перше полюбив нас: любов, яку приписав нам є, отже, відповіддю на Любов. Можемо звертатися до нього з тією ж відвертістю і довірою, яку мав Ісус, коли називав його Авва, Отче. Також і ми, як Ісус, можемо часто говорити з ним, викладаючи йому всі наші потреби, наміри, плани, неустанно виявляючи нашу ексклюзивну любов. Ми теж хочемо чекати з нетерпінням приходу моменту, щоб поєднатися з Ним через молитву, яка є діалогом, сопричастям, сильними відносинами дружби. У такі моменти ми можемо дати вихід нашій любові: поклоняючись йому поза творінням, прославляючи того, хто є присутній у всьому всесвіті, вихваляючи його в глибині нашого серця чи живого у дарохранительниці, думаючи про нього там, де ми знаходимося: в кімнаті, на роботі, в бюро, коли перебуваємо з іншими ...
“Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю”.
Ісус навчає нас також іншого способу любити Господа Бога. Для Ісуса любити, означало виконати волю Отця, ставлячи у розташування розум, серце, енергію, саме життя. Він дав все для проекту, який Отець мав щодо нього. Євангеліє Його показує завжди і повністю зверненим до Отця (пор. Ів. 1, 18), завжди в Отці, завжди уважний сказати лише, що почув від Отця, чинити тільки те, що Отець йому сказав зробити. Також і нас просить те саме: любити означає чинити волю Любленого, не половинчасто, але усім єством, «всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю». Чому любов не є тільки почуття. «Чому ви мене звете: Господи, Господи, а не робите, що я говорю?» (Лк. 6, 46), питає Ісус тих, хто любить тільки на словах.
“Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю”.
Як жити, отже, цю заповідь Ісуса? Зберігаючи звичайно синівські і дружні відносини з Богом, але особливо роблячи те, що Він хоче. Наше ставлення до Бога, як і Ісуса, буде завжди звернене до Отця, в Його слуханні, слухняно, щоб звершити його діло, тільки це і нічого більше.
Вимагається в цьому найбільша радикальність, тому що Богу не можемо дати менше іншого: все серце, всю душу і весь розум. А це означає робити добро, в повному обсязі, ту дію, яку він вимагає від нас.
Щоб жити з його волею і відповідати їй, часто потрібно спалювати нашу власну, жертвуючи все те, що ми маємо в думці чи серці, що не стосується теперішнього. Це може бути ідея, почуття, думки, бажання, пам'ять, річ, людина ...
І ось ми всі тут, оскільки це нас проситься в даний момент. Говорити, дзвонити, слухати, допомагати, вчитися, молитися, їсти, спати, жити згідно Його волі, не відволікаючись; чинити дії цілковиті, чисті, досконалі, всім серцем, душею, розумом; мати єдиним мотивом кожного нашого вчинку любов, щоб могти сказати, в будь-який час дня: «Так, мій Боже, в цей момент, в цій дії я люблю тебе всім серцем, всім своїм нутром» Тільки тоді ми зможемо сказати, що любимо Бога, що віддячуємо його любові щодо нас.
“Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю”.
Щоб жити це Слово Життя буде корисним, час від часу, аналізувати самих себе, щоб побачити чи Бог є дійсно на першому місці в нашій душі.
І ось, на закінчення, що ми повинні робити в цьому місяці? Обрати знову Бога, як єдиний ідеал, як все в нашому житті, поставивши його на перше місце, живучи досконало його волю в конкретний момент. Ми повинні сказати Йому щиро: «Мій Бог і все моє», «Я тебе люблю», «Я є весь твій», «Ти Бог, ти є мій Бог, наш Бог нескінченної любові».
К'яра Любіх
Слово Життя, жовтень 2002, опубліковане в «Нове місто», 2002/18, с.7.
Немає коментарів:
Дописати коментар